Officials of the Odessa City Council sued the head of the organizing committee of "Odessa Pride-2015" (a multi-day queer festival and peaceful meeting in support of human rights for everyone, regardless of sexual orientation and gender identity scheduled for August 2015), in order to limit the right of this organization to peaceful assembly by banning their mass public events, namely gatherings, rallies, pickets, demonstrations meetings, etc., in the center of Odessa. The claim was based on the fact that although the organizers of "Odessa Pride-2015" sent a notification letter containing the date of the event in advance (as required in Article 39 of the Constitution of Ukraine), there was no detailed information about the nature of the planned peaceful assembly, place, time, routes, etc., which made it impossible for local authorities and law enforcement agencies to take necessary measures in the interests of public order to prevent riots or crimes. The first-instance court partially satisfied the claim, finding that the equality march of the LGBTQ community could create a real danger and threat to public order in the city. The appellate court left this decision unchanged. However, the Supreme Court overruled the decisions of the courts of the previous instance, noting that in order to restrict the right to assemble peacefully, the court must be convinced of the reality of a possible threat and such reality must be confirmed by relevant evidence. Given that there was no such evidence in this case, the courts of previous instances wrongfully restricted the defendant's constitutional right to peaceful assembly. This case is important because it affirms the right of marginalized people to peacefully assemble in celebration of their identity and humanity without undue state interference.
Чиновники Одеської міськради подали до суду на голову організаційного комітету "Одеса Прайд-2015" (багатоденний квір-фестиваль і мирний мітинг на підтримку прав людини для всіх, незалежно від сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, запланований на серпень 2015 року), з метою обмеження права цієї організації на мирні зібрання,, шляхом заборони проведення масових публічних заходів, а саме зборів, мітингів, пікетів, демонстраційних мітингів тощо в центрі Одеси. Позов обґрунтовувався тим, що хоча організатори "Одеса-Прайд-2015" заздалегідь надіслали лист-повідомлення із зазначенням дати проведення заходу (як того вимагає стаття 39 Конституції України), однак в ньому не було детальної інформації про характер запланованого мирного зібрання, місце, час, маршрути тощо, що унеможливило вжиття органами місцевого самоврядування та правоохоронними органами необхідних заходів з метою підтримання громадського порядку та запобігання заворушенням чи злочинам. Суд першої інстанції частково задовольнив позов, встановивши, що марш рівності ЛГБТК-спільноти може створити реальну небезпеку та загрозу громадському порядку в місті. Суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін. Проте, Верховний Суд скасував рішення судів попередньої інстанції, зазначивши, що для обмеження права на мирні зібрання суд має переконатися в реальності можливої загрози і така загроза має бути підтверджена відповідними доказами. Враховуючи відсутність таких доказів у цій справі, суди попередніх інстанцій неправомірно обмежили конституційне право відповідача на мирні зібрання. Цей випадок важливий, оскільки він підтверджує право груп (спільнот), які зазнають дискримінації, мирно збиратися для святкування своєї ідентичності та людяності без неправомірного втручання держави.