Women and Justice: Keywords

The Cabinet of Ministers established the Interagency Council on Family, Gender Equality, Demographic Development, Prevention, and Counteraction to Domestic Violence and Combating Trafficking in Human Beings (“the Council”). The Council is a temporary advisory body. The first main tasks of the Council are to promote the implementation of effective state policy on family, gender equality, prevention, and combating domestic violence. The second task is the consideration of issues that require intersectoral coordinated cooperation on the implementation of state policy on gender equality, prevention and combating domestic violence, and combating trafficking in human beings, in a particular search, return, and rehabilitation of victims of such trafficking. The Council participates in developing draft state target programs and other normative legal acts within the competence of the Council and prepares conclusions on the expediency of their adoption. The Council also studies international experience on issues within the competence of the Council and prepares proposals for its implementation in Ukraine; participates in preparing proposals for the conclusion of international treaties on issues within the competence of the Council, etc. The Council's decisions are non-binding recommendations. The Council's advisory decisions can be implemented by adopting relevant acts of the Cabinet of Ministers of Ukraine or by giving instructions to the Prime Minister of Ukraine.

Кабінет Міністрів створив Міжвідомчу раду з питань сім'ї, гендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання та протидії домашньому насильству і торгівлі людьми (далі - "Рада"). Рада є тимчасовим консультативно-дорадчим органом. Першими основними завданнями Ради є сприяння реалізації ефективної державної політики з питань сім'ї, гендерної рівності, запобігання та протидії домашньому насильству. Другим завданням є розгляд питань, що потребують міжсекторальної скоординованої взаємодії з питань реалізації державної політики з питань гендерної рівності, запобігання та протидії домашньому насильству, а також протидії торгівлі людьми, зокрема розшуку, повернення та реабілітації осіб, які постраждали від торгівлі людьми. Рада бере участь у розробленні проектів державних цільових програм та інших нормативно-правових актів, що належать до компетенції Ради, та готує висновки щодо доцільності їх прийняття. Рада також вивчає міжнародний досвід з питань, що належать до компетенції Ради, та готує пропозиції щодо його впровадження в Україні; бере участь у підготовці пропозицій щодо укладення міжнародних договорів з питань, що належать до компетенції Ради, тощо. Рішення Ради мають рекомендаційний характер. Консультативні рішення Ради можуть бути реалізовані шляхом прийняття відповідних актів Кабінету Міністрів України або надання доручень Прем'єр-міністру України.

Domestic violence is a specific crime committed in the family or within the place of residence or between relatives, between former or current spouses, or between other persons who lived together as a family but were not related or married to each other, regardless of whether the perpetrator of domestic violence lived in the same place as the victim, as well as threats of such acts (also see the Law of Ukraine “On Preventing and Combating Domestic Violence”). In order to protect the victim, the court may also: i) prohibit the offender from cohabitating with a victim; ii) restrict of communication with a child if domestic violence was committed against the child or in their presence; iii) prohibit the offender from approaching within a certain distance a victim’s temporary or permanent residence; iv) prohibit the offender from communicating with a victim personally or through third parties; v) refer the offender to complete alcohol, drug, or other addiction treatment, or the offender treatment program.

English translation available here: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/4651-17#n2537

Домашнє насильство - це специфічний злочин, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа (також див. Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" ). З метою захисту постраждалої особи суд зокрема може: i) заборонити кривднику спільно проживати з постраждалою особою; ii) обмежити спілкування з дитиною, якщо домашнє насильство було вчинено щодо дитини або в її присутності; iii) заборонити кривднику наближатися на певну відстань до місця тимчасового або постійного проживання постраждалої особи; iv) заборонити кривднику спілкуватися з постраждалою особою особисто або через третіх осіб; v) направити кривдника для проходження лікування від алкогольної, наркотичної або іншої залежності, від хвороб, що становлять небезпеку для оточуючих, направлення для проходження програми для кривдників.

Article 3505 of the Civil Procedure Code of Ukraine stipulates that the applicant and the interested persons should participate in the court’s decision to grant a restraining order. If the applicant is subjected to threats of the further discrimination or violence, the case may be considered without the applicant’s participation. If a duly notified an offender does not appear, their absence shall not interfere with the decision to issue a restraining order. The decision to issue a restraining order must be considered not later than 72 hours after receiving the application and assignment of the case to the court in order to protect the interests of the victim. During the hearing, the applicant should prove the facts that the offender committed one of the types of violence under Article 1 of the Law of Ukraine 'On Prevention and Combating Domestic Violence' (for example, economic or psychological violence). If the court grants the application for a restraining order, the judgment shall be immediately enforced, which may not be suspended during any subsequent appeal. A restraining order is issued for a period of one to six months with the possibility of its extension. A settlement agreement between the victim and the offender is not allowed in such cases. Intentional failure to comply with the restraining order, or intended evasion of the offender treatment program, shall be punishable by arrest for a term of up to six months or restriction of liberty for up to two years (i.e., non-compliance with a court decision entails criminal liability).

Статтею 3505 Цивільного процесуального кодексу України передбачено участь заявника та заінтересованих осіб в ухваленні судом рішення про видачу обмежувального припису. Якщо заявнику погрожують подальшою дискримінацією чи насильством, справа може бути розглянута без участі заявника. Неявка належним чином повідомленого правопорушника не перешкоджає прийняттю рішення про видачу обмежувального припису. Рішення при видачу обмежувального припису має бути прийнято не пізніше 72 годин з моменту надходження заяви та направлення справи до суду з метою захисту інтересів потерпілого. Під час розгляду справи заявник повинен довести факти вчинення правопорушником одного з видів насильства, передбаченого статтею 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (наприклад, економічне чи психологічне). Якщо суд задовольняє заяву про видачу обмежувального припису, рішення підлягає негайному виконанню, яке не може бути призупинено під час подальшого оскарження. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців з можливістю його продовження. Мирова угода між потерпілим і правопорушником у таких випадках не допускається. Умисне невиконання запобіжного заходу або умисне ухилення від програми лікування порушника караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років (тобто невиконання рішення суду тягне за собою кримінальну відповідальність).

The Criminal and Criminal Procedural Codes of Ukraine were amended in December 2017 to adopt provisions of the Council of Europe Convention on Preventing and Combating Violence against Women and Domestic Violence (Istanbul Convention). In part, these amendments increased the punishment for an illegal abortion (meaning that it was conducted by a person who had no special medical education; or forcing an abortion without voluntary consent, which is punishable by a fine of 50-100 tax-free minimum incomes, community service of 100-240 hours, correctional labor for up to two years, or restriction of liberty for up to two years, or imprisonment for the same term. The amendments criminalized forcing an abortion and forced sterilization without consent. Rape (i.e., sexual acts involving vaginal, anal, or oral penetration using the genitals or any other item, without voluntary consent) is punishable with imprisonment for three to five years and sexual violence (nonconsensual, non-penetrative sexual assault) is punishable by imprisonment for up to five years. Finally, consent is valid if it is a person's exercise of free will, with consideration of attending circumstances.

У грудні 2017 року до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України були внесені зміни, що містять положення Конвенції Ради Європи «Про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з ними» (Стамбульська конвенція), ухваленої у 2011 році. Внаслідок цих змін статтю 134 Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за незаконне проведення аборту (проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти; примус до проведення аборту без добровільної згоди потерпілої), було змінено, в частині посилення відповідальності за це небезпечне злочинне діяння (тобто тепер незаконний аборт карається штрафом від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від 100 до 240 годин, або виправними роботами за на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк). Також криміналізовано примус до аборту без добровільної згоди потерпілої, а також примусову стерилізацію без добровільної згоди потерпілої особи. Змінено статті, які передбачають кримінальну відповідальність за зґвалтування та сексуальне насильство. Зокрема, зґвалтування (тобто вчинення статевих дій, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи за допомогою статевих органів або будь-якого іншого предмета без добровільної згоди потерпілої особи) карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років, а також сексуальне насильство (не пов'язане з проникненням в тіло іншої особи без добровільної згоди потерпілої особи) карається позбавленням волі на строк до п'яти років. Примітка: Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин.

Article 3901 provides criminal liability for (i) intentional failure to comply with the restrictive measures applicable to perpetrators of domestic violence (for example, prohibition on cohabitation with a person who has suffered from domestic violence, restriction of communication with the child in the event that domestic violence is committed against the child or in their presence, etc.); (ii) intentional failure to comply with restrictive instructions; or (iii) intended evasion of a court-mandated offender treatment program. A person who commits these socially dangerous culpable acts shall be punished by arrest for a term of up to six months, or restriction of liberty for a term of up to two years.

Стаття 3901 передбачає кримінальну відповідальність за (i) умисне недотримання обмежувальних заходів, які застосовуються до винних у домашньому насильстві (наприклад, заборона спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства, обмеження спілкування з дитиною у випадку, якщо домашнє насильство вчинене щодо дитини або в її присутності тощо); (ii) умисне невиконання обмежувальних приписів; або (iii) умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом. Особа, яка вчинила ці суспільно небезпечні діяння, карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.

Article 3012 states that involving a minor in: (i) conducting an entertainment show of a sexual nature (i.e., public display in any form of products of sexual nature or stage actions including acts of sexual nature), including with the use of information and telecommunication systems or technologies, or (ii) attending such a show, shall be punishable by imprisonment for a term of three to seven years with deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities for a term of up to three years. If the act involved forcing a minor to participate in such a show through deception, blackmail, exploiting a vulnerable condition, or the use of threat of violence, the perpetrator shall be punished by imprisonment for a term of seven to ten years with deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities for a term of up to three years.

Стаття 3012 визначає, що залучення неповнолітнього до: (I) проведення видовищного заходу сексуального характеру (тобто публічного показу у будь-якій формі продукції сексуального характеру або сценічних дій, метою яких є втілення сексуальних дій.), у тому числі з використання інформаційно-телекомунікаційних систем або технологій, або (II) відвідування видовищного заходу сексуального характеру, караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. терміном до трьох років. Якщо діяння полягало в примушуванні неповнолітнього до участі в такому заході, шляхом обману, шантажу, уразливого стану особи або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, винний карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Article 155 of the Criminal Code of Ukraine states that an adult who commits acts of sexual nature associated with the vaginal, anal, or oral penetration into the body of a person under the age of 16, using genitals, another body part, or any item, shall be punished by restriction of liberty for a term of up to five years, or imprisonment for the same term. If such acts are committed by close relatives or family members, a person who is responsible for the upbringing or care of the victim; or if they are associated with the provision of monetary or other remuneration to the victim or a third party or with a promise of such remuneration; or where they have caused infertility or any other grave consequences, the perpetrator shall be punished by imprisonment for a term of five to eight years with or without deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities for a term of up to three years. Article 156 provides criminal liability for debauched actions committed against a person under 16 years of age. This dangerous culpable act shall be punishable by restriction of liberty for a term of up to five years or imprisonment for the same term. If the same acts committed against a child or committed by family members or close relatives, a person who is responsible for the upbringing or care of the victim, the perpetrator shall be punished by imprisonment for a term of five to eight years with or without deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities for a term of up to three years. Harassment of a child for sexual purposes is criminalized by the Article 1561. Harassment under this article means proposal of a meeting made by an adult to a person under the age of 16, for the purpose of committing any acts of sexual nature or debauched acts, after which at least one action was taken to ensure that meeting will take place.

Стаття 155 Кримінального кодексу України визначає, що повнолітня особа, яка вчинила дії сексуального характеру, пов’язані із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, з використанням геніталій, іншого органу чи частини тіла або будь-якого предмета, карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. У випадку, якщо ті самі дії, вчинені близькими родичами або членами сім’ї, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілої особи або піклування про неї, або якщо вони поєднані з наданням грошової чи іншої винагороди потерпілій особі чи третій особі або з обіцянкою такої винагороди, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки, злочинець карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Стаття 156 передбачає кримінальну відповідальність за розпусні дії, вчинені щодо особи, яка не досягла 16 років. Це суспільно небезпечне винне діяння карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. Якщо ті самі дії вчинені щодо малолітньої особи або вчинені членами сім’ї чи близькими родичами, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, винний підлягає покаранню у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Домагання дитини для сексуальних цілей криміналізовано статтею 1561. Домагання за цією статтею означає пропозицію зустрічі, зроблену повнолітньою особою, особі, яка не досягла 16 років з метою вчинення стосовно неї будь-яких дій сексуального характеру або розпусних дій, у разі якщо після такої пропозиції було вчинено хоча б одну дію, спрямовану на те, щоб така зустріч відбулася.

While intoxicated, the defendant attempted to rape the victim and intentionally inflicted moderately severe physical injuries on her. The court of the first instance imposed a sentence of three years and six months of imprisonment for attempted rape (Part 3 of Article 15, Part 1 of Article 152 of the Criminal Code of Ukraine) and inflicting moderate bodily harm (Part 1 of Article 122 of the Criminal Code). However, the appellate court reversed the conviction for attempted rape and imposed punishment only for inflicting moderate bodily harm (two years of imprisonment). The appellate court reasoned that he was not subject to criminal liability for attempted rape because he did not finish the rape. In his complaint to the Supreme Court, the victim’s attorney insisted on a retrial of the case, arguing that the defendant did not voluntarily decide not to complete the rape. The prosecutor supported the victim’s complaint. The Supreme Court noted that a voluntary refusal in the case of an unfinished crime is the final stop of an attempt to commit a crime by a person of his own free will if, at the same time, he was aware of the possibility of finishing the crime. A person who voluntarily refuses to complete a criminal offense shall be criminally liable only if the actual act(s) committed by that person met the requirements of another crime. The law does not require specific motives for voluntary refusal in the case of an unfinished crime. Therefore, the motives can vary, for example, fear of punishment, remorse, or empathy for the victim. The lower courts found that the offender had an objective opportunity to complete the crime and was aware of it. For these reasons, the complaint was not satisfied. This decision is important because it illustrates the concept of voluntary refusal of rape attempts.

Особа у стані алкогольного сп’яніння вчинила замах на зґвалтування (ч. 3 ст. 15 ч., 1 ст. 152 Кримінальний Кодекс України - далі КК) підчас якого завдала постраждалій умисних тілесних ушкоджень середньої тіжкості (ч.1 ст. 122 КК). Суд першої інстнації призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з вчинення замаху на зґвалтування та завдання тіслесних ушкоджень середньої тяжкості, але апеляційний суд призначив покарання у вигляді 2 роки позбавлення волі тільки за тілксні ушкодження. Апеляційний суд посилався на те, що винна особа відмовилась від доведення злочину до кінця тому не підлягає кримінальній відповідальності за замах на зґвалтування. Захисник постраждалої у своїй скарзі до Верховного Суду заперечив добровільну відмову винного та наполягав на повторному розгляді справи. Прокурор підтримав скаргу захисника. Верховний Суд у відповідь на скаргу зазначив, що добровільною відмовою при незакінченому злочині є остаточне припинення особою за своєю волею замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Закон не конкретизує мотиви добровільної відмови при незакінченому злочину, а тому вони можуть бути різними - страх перед покаранням, розкаяння, співчуття, жалість до потерпілого. Оскільки судом було з’ясовано, що винний мав об’єктивну можливість закінчити злочин і усвідомлював це. З таких причин скаргу не було задоволено. Це рішення є важливим, бо розкриває поняття добровільної відмови від замаху на зґвалтування на практичному прикдалі.

The appellant attacked the victim in the park in an attempt to rape her, but he was noticed by other people and fled the scene of the crime before committing rape. The court of first instance sentenced the appellant to imprisonment for three years. However, the court discharged the appellant from imprisonment and instead put him on probation, with the imposition of certain duties. The appellate court overturned this decision and reinstituted the prison sentence of three years, cancelling the discharge from punishment on probation. The Supreme Court affirmed the appellate decision, finding that the court of first instance did not sufficiently consider the degree of public danger of the crime, or that the victim was disabled since childhood, which made her exceptionally vulnerable. Also, the first-instance court did not consider the fact that the appellant did not succeed in raping the victim only because of the intervention of other people who forced the appellant to flee the scene, not because he willingly abandoned the crime. This case is significant because it illustrated how Ukrainian courts should apply the sentencing factors for attempted crimes – (i) the gravity of the offense, (ii) the amount of progress made toward completing the crime, and (iii) the reasons the crime was incomplete – in sexual violence cases.

Скаржник напав на жертву в парку, намагаючись її зґвалтувати, але оскільки його помітили інші люди, він втік з місця злочину, перш ніж вчинити зґвалтування. Суд першої інстанції засудив заявника до трьох років позбавлення волі. Проте, суд звільнив скаржника від відбування покарання, натомість призначив йому випробувальний термін із покладенням певних обов’язків. Апеляційний суд скасував це рішення та поновив покарання у вигляді трьох років позбавлення волі, скасувавши звільнення від відбування покарання з випробуванням. Верховний Суд залишив без змін рішення апеляційного суду, встановивши, що суд першої інстанції недостатньо врахував ступінь суспільної небезпеки злочину та те, що потерпіла була інвалідом з дитинства, що робило її особливо вразливою. Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що скаржнику не вдалося зґвалтувати жертву лише через втручання інших осіб, які змусили скаржника втекти з місця події, а не через те, що він добровільно відмовився від злочину. Ця справа є важливою, оскільки вона продемонструвала, які обставини мають враховувати українські суди при призначенні покарання за замах на злочин у справах, які стосуються сексуального насильства: (i) тяжкість правопорушення, (ii) ступінь досягнутого на шляху завершення злочину, і (iii) причини, через які злочин не був доведений до кінця злочину.

The appellant was convicted of debauchery for committing lewd acts against the victim, a girl under 14 years old. The first-instance court sentenced the defendant to five years of imprisonment and banned him for three years from continuing to volunteer at a children’s home. The appellate court left this decision unchanged. However, the Supreme Court changed the additional punishment, stating that courts may only impose such additional punishment if the commission of the crime was related to the perpetrator’s position or to engagement in certain activities. The Supreme Court found that, although the appellant provided volunteer assistance to the children's center, his volunteer activity was in no way related to the commission of a crime. This case is significant because the Supreme Court used a narrow definition of “related to” in finding that the defendant’s volunteer work with children unrelated to his sexual abuse of a child.

Скаржник був засуджений за вчинення розпусних дій щодо особи, дівчини віком до 14 років. Суд першої інстанції засудив обвинуваченого до п’яти років позбавлення волі та заборонив йому продовжувати волонтерську діяльність у дитячому будинку строком на 3 роки. Суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін. Проте, Верховний Суд змінив додаткове покарання, зазначивши, що суди можуть призначати таке додаткове покарання лише у тому випадку, якщо вчинення злочину було пов’язане зі службовим становищем винного або із заняттям певною діяльністю. Верховний Суд встановив, що хоча скаржник надавав волонтерську допомогу дитячому центру, його волонтерська діяльність жодним чином не пов’язана зі вчиненням злочину. Ця справа є важливою, оскільки Верховний суд використав вузьке визначення "пов’язаного з", коли встановив, що волонтерська робота обвинуваченого з дітьми не має відношення до сексуального насильства над дитиною.

The appellant was convicted by the court of first instance for the murder and rape of one woman and the murder and attempted of rape of a second woman. Taking into account the fact that the man had previously been convicted of similar crimes, the first instance court sentenced him to life imprisonment. The appellate court left the judgment unchanged. The appellant’s attorney filed a cassation appeal to the Supreme Court, in which he asked the Court to revoke the sentence and close the criminal proceedings due to insufficient evidence. Specifically, the appellant argued that a third party staged the crime scene and placed his property there; sexual intercourse with the first woman was consensual; and the forensic medical examination confirmed that the appellant did not engage in sexual intercourse with another woman. The Supreme Court emphasized that the conclusions of the lower courts regarding the appellant’s guilt were based on their careful examination of the evidence (e.g., the appellant’s property near the corpses indicated that he was at the place of the crimes; forensic medical examinations found traces of a man's DNA on the bodies). Accordingly, the Supreme Court left the sentence of life imprisonment unchanged. This decision is important because it demonstrates that serving a prison sentence may not deter persons who commit sex crimes from re-offending after their release from custody.

Cкаржник був засуджений судом першої інстанції за вбивство та зґвалтування однієї жінки, а також вбивство та замах на зґвалтування іншої жінки. Враховуючи те, що чоловік раніше був судимий за аналогічні злочини, суд першої інстанції призначив йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Апеляційний суд залишив вирок без змін. Адвокат скаржника подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив суд скасувати вирок та закрити кримінальне провадження через недостатність доказів. Зокрема, скаржник стверджував, що третя сторона влаштувала інсценування злочину та розмістила там його майно; статевий акт з першою жінкою був за її згодою; і судово-медична експертиза підтвердила, що скаржник не вступав у статеві зносини з іншою жінкою. Верховний Суд підкреслив, що висновки судів попередніх інстанцій щодо винуватості скаржника ґрунтувалися на ретельному дослідженні доказів (наприклад, майно скаржника поблизу трупів вказувало на те, що він був на місці злочинів; судово-медичні експертизи виявили сліди ДНК чоловіка на тілах). Відповідно, Верховний Суд залишив без змін покарання у вигляді довічного ув'язнення. Це рішення є важливим, оскільки воно демонструє, що відбування покарання не може стримувати осіб, які вчинили сексуальні злочини, від повторного вчинення злочину після звільнення з-під варти.